Візуальна парадигма в епістемології раннього модерну

Анотація

Анотація. В статті здійснюється спроба деконструкції раціоналістичного наративу візуальної парадигми пізнання у філософії епохи Модерну. Мета статті полягає у виявленні основних аспектів розуміння візуальної парадигми пізнання у філософських концепціях раціоналістичного спрямування епохи Модерну в співвідношенні з окулярцентризмом як процесом фіксації зорової інформації в свідомості людини. Показано, що поряд з античними експериментами, в яких зорове сприйняття збільшує свої можливості одержання знання про світ, увага зосереджується на концепті «світла» в ряді смислових аспектів. Аналізується метафора «природне світло розуму». В епістемології Нового часу виокремлюються дві візуальні техніки пізнання – «огляд» і «панорама бачення», які дозволяють одержати максимум інформації для подальшої ментальної обробки в розумі. В контексті порівняльного методу досліджено, що  важливим аспектом розуміння проблеми «візуальності» в епоху Нового часу постає досягнення можливості ясного і чіткого бачення реальності Бога. Але якщо в епоху античності і середніх віків споглядання реальності Бога пов’язувалося з духовним очищенням від пристрастей, то в ситуації Модерну чіткість бачення стає результатом використання методу, який є процесом впорядкованої процедури розгляду ідеї. Результати дослідження. Візуальні образи мають подвійне втілення у філософії Модерну – зовнішнього, фізичного характеру та внутрішнього, метафоричного. Перший пов’язаний із активною увагою мислителів Модерну до оптики та фізіології зору. Другий – з істиною та шляхами її досягнення, що є наслідком осмислення методологічних наслідків з появи нової оптики, нових теорій зору, розвитку оптичних приладів, появи нових художніх засобів виразності. Висновок. Важливим аспектом новочасової візуалістики є використання методу, який впорядковує процедуру розгляду ідей. В його контексті «світло» перетворюється в метафору освіти, яка стала смислом епохи Просвітництва