Філософські трансформації дихотомії «дух-тіло» у самосвідомості ренесансу

Анотація

В статті представлено філософсько-літературне дослідження ролі дихотомії духу і тілав епоху Відродження, зумовлене репрезентацією формидуаплізму, що акцентує його тіло, яке здатне виконувати складні форми когніціїї; тіло, що надихало і філософів, і письменників Відродження в їх проголошенні артистично-субєктивістського образу людини.Актуальінсть філсосоького дослідження в тому, що «Титани Відродження» представлялиспособипоясненнярозуму і тіла людини у тісному зв’язку духовного і матеріального, в єдності гуманістичного трактування людини, що володіє і досконалим тілом, і високою духовністю. Дихотомія «дух/розум–тіло»переосмислюється в Ренесансі з відходом від платонічних позицій античної філософії, не співпадаючи при цьому з дуалізмом тіла і розуму у працях реформаторів Церкви, що продовжували традиції середньовічних підходів до проблеми людини.Мета наукового дослідження – в особливому аналізі своєрідності дихотомії «дух-тіло» у філософії і культурі Ренесансу. Методологія дослідження побудована на основі комплексного підходу, що зумовлено міждисциплінарним характером даної роботи. Порівняльно-істочинйи метод, що використовується в даному дослідженні, слід уявити як ідентифікацію та експлікцаію системно пов’язаних культурних рис і виявлення глибинних факторів, що визначають їх взаємозв’язок. Наукова новизна дослідження – у розкритті сутності ренесансної концепції людини в аспектах дуалізму духу і тіла, в їх репрезентації як у філософських працях, так і в художніх творах письменників та поетів Відродження. Виснвоки дослідження акцентуалізують ідею про те, що «титани Відродження», прославляючи людину в її активній життєдіяльності і, завдяки вільній волі, визнали наявність невизначеності в самій людині як втілення бунту і вини, добра і зла, «моменту» розриву порядку і гармонії