Вплив сучасної освіти на сталий розвиток суспільства

Автор(и)

  • Тетяна Сергієнко Національний університет «Запорізька політехніка»

DOI:

https://doi.org/10.30839/2072-7941.2019.189242

Анотація

Прийнявши засади сталого розвитку, як пріоритетні цілі своєї подальшої трансформації, наша держава запроваджує основні положення даної концепції у всі сфери національного господарського комплексу, і особливо в освіту. Адже, саме освітня галузь формує майбутнє України – конкурентоспроможного, креативного, компетентного, соціально зрілого, екологічно свідомого, морально стійкого, високопрофесійного та відповідального фахівця, здатного орієнтуватися і успішно діяти в умовах ринкової економіки [3, с. 29]. Сталий розвиток є розвиток, який відповідає вимогам сучасності, не порушуючи здатності майбутніх поколінь задовольняти власні потреби. Це процес гармонізації продуктивних сил, задоволення необхідних суспільних потреб за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища [8, c. 122]. Принципи сталого розвитку повинні бути включені у всі освітні програми і мають розглядатись як елемент постійного і неперервного навчання і виховання, тобто повинні формувати особливий освітній напрям – освіту в інтересах сталого розвитку.

Аналіз останніх досліджень свідчить, що в Україні є необхідні передумови для формування сталого розвитку як у сфері сучасної освіти так і в науково-освітній галузі в загалі. Досліджують дану проблематику в Україні такі видатні вчені, як: В. Андрущенко, В. Бакіров, І. Вакарчук, М. Згуровський, О. Іванов, В. Кремень, Д. Табачник, В.Воронкова та ін. Поняття єдиного освітнього простору, становлення його в Україні та інтеграцію з європейським освітнім простором розглядають у своїх роботах такі видатні вітчизняні науковці як: С.Бондирєв, В.Журавський, М.Згуровський, І.Козловська, В.Кремінь, С.Ніколаєнко, А.Панарін, М.Степко, В.Шукшунов та інші. Щодо дослідження розвитку науково-освітніх мереж, їх місце і роль у формування єдиного освітнього простору, то ці питання висвітлені в роботах О.Дем’янчука, М.Згуровський, Н.Колісниченка, Ю.Якименка, Л.Товажнянського та ін..

Реалії сьогодення свідчать, що глобальні інтеграційні процеси сучасного світу – об’єктивна тенденція розвитку всіх сфер суспільного життя [5, c. 69]. Вони охопили суспільне виробництво, культуру, духовне життя, освітню та наукову сферу, ставши визначальними факторами формування способу та якості життя усього світу та окремих державно-організованих суспільств [4, c. 54]. Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, сьогодні актуальною є проблема дослідження особливостей інтеграції вітчизняної освіти у європейський освітній простір.

Розглянувши особливості світової системи вищої освіти, Т.Антонюк, зазначає, що її можна охарактеризувати як відкриту соціальну систему з нежорстким зв'язком між елементами, системністю самих елементів і варіативністю нормативної регуляції [6, c. 149]. Разом з тим, І.Гращенко та Р.Янкова, зазначають, що світова система вищої освіти відповідає основним ознаками системності:

-                     вона являє собою множинність взаємопов'язаних елементів різного рівня і характеру, а саме освітні установи, які встановлюють міцні зв'язки із зарубіжними партнерами та організаціями, окремі національні та регіональні системи, що виробляють спільну стратегію розвитку для всього світу і різні міжнародні освітні організації й асоціації які сприяють об'єднанню світової вищої освіти в єдину систему [2, с.10];

 − її притаманні ознаки цілісності, автономності по відношенню до економічних, політичних та інших світових соціальних систем;

− володіє стійкістю, яка досягається внаслідок постійного відтворення своїх структурних елементів, кадрів і норм, що регулюють її функціонування [1, c. 354].

 Таким чином, узагальнюючи вищезазначене, акцентуємо увагу, на тому, що завданнями розвитку освіти для сталого розвитку є переорієнтація наявних навчальних програм в напрямку соціальних, економічних, екологічних знань і перспектив; формування досвіду і цінностей, необхідних для сталого розвитку; підготовка кадрів в інтересах переходу до сталого розвитку і подальшого розвитку освіти для сталого розвитку. Шляхами реалізації поставлених завдань є включення освіти до національних стратегічних планів, планів дій на користь сталого розвитку, а також розвиток спеціальних програм підготовки і перепідготовки кадрів.

Основними учасниками освіти для сталого розвитку є працівники освіти – включення ідей освіти для сталого розвитку до навчальних курсів і дисциплін, розроблення окремих курсів із сталого розвитку, підготовка навчальних посібників у галузі освіти для сталого розвитку, перепідготовка кадрів у галузі освіти для сталого розвитку. Освіта для сталого розвитку триває протягом усього життя і включає усі рівні та категорії освіти та навчання. У формальній освіті це: дошкільна освіта; загальна середня освіта; вища освіта; дистанційна освіта; перепідготовка та перекваліфікація; короткотермінове навчання [7, c. 118]. У неформальній освіті це: самоосвіта, включно й у пенсійному віці; участь у діяльності громадських організацій, асоціацій, зібрань. Отже, освітня система відіграє вирішальну роль у житті суспільства, точніше вона визначає соціальний обрис майбутнього країни.

Біографія автора

Тетяна Сергієнко, Національний університет «Запорізька політехніка»

Кандидат політичних наук,

доцент кафедри загальноправових та політичних наук

##submission.downloads##

Опубліковано

2019-12-25