Візуальна парадигма в епістемології раннього модерну

Г. В. Ільїна

Анотація


Анотація. В статті здійснюється спроба деконструкції раціоналістичного наративу візуальної парадигми пізнання у філософії епохи Модерну. Мета статті полягає у виявленні основних аспектів розуміння візуальної парадигми пізнання у філософських концепціях раціоналістичного спрямування епохи Модерну в співвідношенні з окулярцентризмом як процесом фіксації зорової інформації в свідомості людини. Показано, що поряд з античними експериментами, в яких зорове сприйняття збільшує свої можливості одержання знання про світ, увага зосереджується на концепті «світла» в ряді смислових аспектів. Аналізується метафора «природне світло розуму». В епістемології Нового часу виокремлюються дві візуальні техніки пізнання – «огляд» і «панорама бачення», які дозволяють одержати максимум інформації для подальшої ментальної обробки в розумі. В контексті порівняльного методу досліджено, що  важливим аспектом розуміння проблеми «візуальності» в епоху Нового часу постає досягнення можливості ясного і чіткого бачення реальності Бога. Але якщо в епоху античності і середніх віків споглядання реальності Бога пов’язувалося з духовним очищенням від пристрастей, то в ситуації Модерну чіткість бачення стає результатом використання методу, який є процесом впорядкованої процедури розгляду ідеї. Результати дослідження. Візуальні образи мають подвійне втілення у філософії Модерну – зовнішнього, фізичного характеру та внутрішнього, метафоричного. Перший пов’язаний із активною увагою мислителів Модерну до оптики та фізіології зору. Другий – з істиною та шляхами її досягнення, що є наслідком осмислення методологічних наслідків з появи нової оптики, нових теорій зору, розвитку оптичних приладів, появи нових художніх засобів виразності. Висновок. Важливим аспектом новочасової візуалістики є використання методу, який впорядковує процедуру розгляду ідей. В його контексті «світло» перетворюється в метафору освіти, яка стала смислом епохи Просвітництва

Ключові слова


візуальний; окулярцентризм; оптика; зір; розум; світло; істина

Повний текст:

PDF

Посилання


Batayeva, E. V. (2013). Sichtbare Gesellschaft. Theorie und Praxis der Vizualistiki: Monographie. H.: FLP Lyssenko I.B. 349 s.

Descartes, R. (1989). Pervonačala filosofii : 2 t. T. 1. M: Mysl. 297-422.

Descartes, R. (1989). Rules to guide UMA. Sočineniâ: 2 t. 1. Moscow: Mysl. 77-153.

Descartes, R. (1989). Rassuždenie og metode. Sočineniâ: 2 t. 1. Moscow: Mysl. 250-298.

Merlot-Ponte, M. (1999). Fenomenologiâ vospriâtiâ. St. Petersburg: Ûventa-Science. 605 s.

Mikešina, l. A. (2009). Filosofiâ poznaniâ. For èpistemologii gumanitarnogo znaniâ. M: Canon + "ROOI Reabilitaciâ. 560 s.

Lejbnits, G. (1989). New opyty at čelovečeskom razumenii. Sočineniâ: in 4 t. T. 2. 47-545.

Spinosa, B. (1998). Priloženie, soderžaŝee metafizičeskie mysli. Favorites. Rostov-na-Donu: Feniks. 227-280.

Goulet, A. (2006). Optiques: The Science of the Eye in the Birth of Modern French Fiction. PENN University of Pensilvania Press, Philadelphia. 280 s.

Judovitz , D. (1993). Vision, Representation and Technology in Descartes. Modernity and the Hegemony of Vision /ed. by David Michael Levin. Berkeley-Los-Angeles-London: University of California Press. 63-87.

Kuklick, B. (1984). Seven thinkers and how they grew: Descartes, Spinoza, Leibniz; Locke, Berkeley, Hume, Kant. Schneewind and Q. Skinner (eds). Philosophy in History. Essays on the historiography of Philosophy. Cambridge: Cambridge University Press.125-139.


Пристатейна бібліографія ГОСТ


Батаева Е. В. Видимое общество. Теория и практика визуалистики: монография. Х.: ФЛП Лысенко И. Б., 2013. 349 с.

Декарт  Р. Первоначала философии. Сочинения: в 2-х т.  Т. 1. М.: Мысль, 1989.  С. 297-422.

Декарт  Р. Правила для руководства ума. Сочинения: в 2-х т. Т. 1.  М.: Мысль, 1989.  С. 77-153.

Декарт  Р. Рассуждение о методе.  Сочинения: в 2-х т. Т. 1. М.: Мысль, 1989.  С. 250-298.

Мерло-Понти  М. Феноменология восприятия. СПб.: Ювента-Наука, 1999.  605 с.

Микешина Л. А. Философия познания. Проблемы эпистемологии гуманитарного знания. М: «Канон+» РООИ Реабилитация, 2009. 560 с.

Лейбниц Г.- В. Новые опыты о человеческом разумении. Сочинения: в 4-х т.  Т. 2. 1989. С. 47-545.

Спиноза Б. Приложение, содержащее метафизические мысли / Б. Спиноза // Избранное. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – С. 227-280.

Goulet A. Optiques: The Science of the Eye in the Birth of Modern French Fiction. PENN University of Pensilvania Press, Philadelphia. 2006. 280 p.

 Judovitz  D. Vision, Representation and Technology in Descartes. Modernity and the Hegemony of Vision /ed. by David Michael Levin. Berkeley-Los-Angeles-London: University of California Press, 1993. P. 63-87. 

Kuklick  B. Seven thinkers and how they grew: Descartes, Spinoza, Leibniz; Locke, Berkeley, Hume, Kant.. Schneewind and Q. Skinner (eds). Philosophy in History. Essays on the historiography of Philosophy.  Cambridge: Cambridge University Press, 1984. P. 125-139. 



Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


Copyright (c) 2017 Г. В. Ільїна

Creative Commons License
Ця робота ліцензована Creative Commons Attribution 4.0 International License.

ISSN (print) 2072-1692, ISSN (on-line) 2072-7941