Унікальність як форма зв’язку та заперечення у розвитку типів раціональності

Анотація

У статті досліджується унікальне, його сутність та роль у розвитку типів раціональності. Унікальне з’ясовано як неповторне, яке не укладається в актуально реалізовану зворотність, повторюваність, циклічність. Це універсальна властивість, яка присутня всякому індивідуальному утворенню та має вираз в єдиних та неповторних елементах, властивостях та відносинах. Мета дослідження – розкрити унікальне як науковий концепт, застосувати його до обґрунтування процесів зміни типів раціональності. Розкрито зв'язок унікального з одиничним, закономірним, невизначеним, заперечним. Заперечення репрезентовано як форма мислення суб’єкта, що пізнає реалії наукового знання. Аналіз останніх досліджень і публікацій, з яких започатковано розв’язання проблеми унікального: використання статей авторів Г. Башляр, П.М. Бурак, П.А. Водопьянов, А. І. Зеленков, В.Г. Воронкова, О.П. Пунченко, І. Пригожин, І. Стенгерс, В.С. Степин, Л.П. Туркін та інші. Методологія дослідження: використані загальнологічні та теоретичні методи дослідження, що представляють собою процедурну їх адаптацію до вирішення поставленої задачі. Унікальне в науці визначається суб’єктом через його критичне осмислення нововведення, ціннісного контексту та суттєве для даного рівня розвитку науки. Воно розділяється за видами, в залежності від вирішуваних наукових задач. Наукова новизна: унікальне представлене як форма руху раціональності, момент розвитку пізнання, це також перевірка знань на новину, науковість, уточнювання та їх кореляція. Виділено типи раціональності – класичний, некласичний та постнекласичний та з’ясовано роль унікального у їх розвитку та змінах. Результати дослідження: на аналізі розвитку природознавчих наук доведено, що зміна типів раціональності пов’язана зі зростанням новаторського духу цих наук. Виводи: новаторський потенціал постійно полягав у втрачанні стабільності старих методологічних принципів, які неможливо було пристосувати до нових відкриттів. В класичній раціональності унікальними принципами були: однозначність, наочність, очевидність; в некласичній – відносність, складність, випадковість, доповнюваність; у постнекласичній детермінуючими принципами стали: не лінійність, хаос, самоорганізація, відкриті системи та інше. Зміна типів раціональності поступово перетворила унікальне з виключень для природознавства в його предмет